Ернест Хемінгуей

Райський сад

Перекладач: Володимир Митрофанов

Джерело: З книги: Хемінгуей Е. Райський сад. Острови в океані: Романи:- К.: Дніпро, 1989. ISBN 5-308-00532-Х

Частина перша

Розділ перший

Вони спинилися тоді в Гро-дю-Руа, в невеличкому готелі над каналом, що тягся від обнесеного мурами містечка Ег-Морта просто до моря...

Стояв початок літа, макрель ішла косяками, і місцеві рибалки мали багато роботи. То було веселе й приязне селище, і молодятам подобався їхній готель з чотирма кімнатами нагорі й ресторанчиком та двома більярдними столами внизу, звідки відкривався оку канал і маяк. Кімната, в якій вони мешкали, скидалася на зображену на картині Ван-Гога його оселю в Арлі, тільки що тут стояло подвійне ліжко й було два вікна, з яких ген за каналом, мочарами та прибережними луками вони могли бачити біле містечко й ясну смугу пляжу...

Яйця були великі й свіжі, і жінці їх варили трохи менше часу, ніж чоловікові. Він швидко звик і до цього й тішився своїми, звареними твердіше, що їх колупав ложечкою і лише ледь-ледь здобрював маслом, тішився їхнім ранішнім смаком, крупинками перцю на зубах і запашним гарячим духом кави та цикорію, що парував над чашкою...

Вітер розшарпував їм волосся, і Кетрін показала на гірську дорогу, що нею одного разу їздила на верховини.

- Ми могли б податися кудись туди,- мовила вона.- Але там надто тісно й картинно. Не люблю я тих висячих селищ.

- Тут зовсім непогано,- сказав Девід.- Он який гарний струмок, та й стіни кращої не знайти...

Потім крутнулась у протилежний бік і подивилася на море, немовби прибите й поморщене вітром.

- Давай гайнемо до Канна, купимо там газети й почитаємо їх у кафе,- сказала вона.

- Це ти хочеш виставитися на люди.

- Чом би й ні? Ми ж оце вперше виїхали разом. А ти проти?

- Та ні, Відьмо...

Девід. пив віскі "Хейг" з "Перр'є", Кетрін - арманьяк з "Перр'є".

На вулиці спинилася машина, з неї вийшли дві дівчини й, залишивши машину біля тротуару, рушили до кафе. Вони сіли за столик і замовили "Шамбері-Кассі" та fine a l'eau. Коньяк із содовою замовила та, що була вродливіша.

- Хто ці дві? - спитала Кетрін...

Та шлунок був ні до чого, і в наступні три дні Девід у цьому переконався.

В оповіданні він намагався зобразити слона живого, такого, яким вони з Кібо побачили його тієї ночі, коли зійшов місяць. Може, й вийде, думав Девід. Може, таки вийде. Але, сховавши у валізу денний доробок і замикаючи двері кімнати, сказав собі: ні, не вийде...

Девід сказав їй, що їде в Канн і до обіду не повернеться. Мадам дорікнула йому, що він п'є віскі на порожній шлунок. Тоді Девід спитав, чи нема в неї чогось холодного, що він міг би вкинути в свій порожній шлунок разом з віскі. Вона дістала шмат холодної курятини, покраяла на тарілку й зробила салат із зелені цикорію, а Девід сходив до бару, налив собі ще віскі з мінеральною і, повернувшись, сів до кухонного столу...

Девід заявив, що ось він з'їздить до Канна, добряче там підгодується й повернеться дужий як лев, і отоді хай уродженки півдня стережуться. Потім вони ніжно поцілувались - як привілейований клієнт і прихильна господиня,- і Девід пішов у дім прийняти душ, поголитись і перевдягтися.

Після душу він почувся зовсім добре, та й розмова з мадам потішила його...