|
На странице «Сніги Кіліманджаро» приводятся короткие отрывки произведения для ознакомления. Полное произведение можно скачать перейдя по соответствующей ссылке на файл. |
|
|
Сніги Кіліманджаро (Ернест Хемінгуей)
Фрагменты текста.
Ернест Хемінгуей
Сніги Кіліманджаро
Перекладач: В.Митрофанов
Кіліманджаро - вкрита снігом гора заввишки 19710 футів, яку вважають найвищою в Африці. Її західна вершина мовою масаї звється "Нгає-Нгаї", тобто "Божий дім". Майже біля самої тієї вершини лежить висхлий і замерзлий труп леопарда...
- Вони позліталися того ж дня, як зіпсувалась машина,- сказав він.- А оце сьогодні вперше сіли на землю. Спочатку я пильно додивлявся, як вони ширяють у небі: думав, згодиться колись для оповідання. Та тепер смішно про це й казати.
- Ну годі вже, прошу тебе,- мовила вона.
- Та я ж нічого,- відказав він...
- Не можу я того слухати,- сказав він.- Краще розмовляти. Ми сваримося, і час минає швидше.
- Я не сварюся. Я не хочу сварок. Не треба більше сваритися. Хоч які б ми були знервовані. Може, сьогодні вони повернуться з іншою машиною. А може, літак прилетить.
- Я не хочу нікуди їхати,- сказав чоловік...
Стр. 1
Ніколи не міряв ним того, що зробив, а все - що міг би зробити. І зрештою обрав інший спосіб заробляти собі на прожиток - не пером і не олівцем.
Тож чи дивно, що кожна нова жінка, в яку він закохувався, неодмінно була багатша, ніж попередня? Та тепер, коли він утратив здатність кохати і жив самою брехнею, як от із цією жінкою, багатшою від усіх інших, що мала силу-силенну грошей, що раніш була одружена й народила двох дітей, що перед ним брала собі коханців і з жодним не знала втіхи, а його щиро любила як письменника, як чоловіка, як товариша і як свою завидну власність,- і от, хоч як це дивно, саме їй, котрої він зовсім не любив і котрій увесь час брехав, він міг давати за її гроші куди більше, аніж тим жінкам, що їх кохав був по-справжньому...
Чоловік її помер, коли вона була ще порівняно молода, і на якийсь час воша віддалась турботам про своїх майже дорослих дітей, що вже не потребували цього й почували себе з нею незручно, багато часу приділяла своїм коням, книжкам і чарці. Вона любила читати в надвечірні години, перед обідом і, читаючи, пила віскі з содовою...
Але їй потрібна була людина, яку б вона могла поважати.
Це почалося дуже просто. Їй подобались його твори, і вона давно заздрила на його життя. Гадала, він робить тільки те, до чого має охоту. Способи, до яких вона вдалася, щоб заволодіти ним, та причини, з яких урешті закохалася в нього,- то все були щаблі неухильного поступу, і кінець кінцем вона побудувала собі нове життя, а він спродав решту свого життя колишнього...
Стр. 1
Це ще б можна продиктувати, але є й таке, чого не подиктуєш: площа Контрескарп, де квіткарки фарбували квіти просто серед вулиці, і фарба стікала на брук до автобусної зупинки; літні чоловіки й жінки, завжди п'яні від вина та прокислих вичавок; змерзлі дітлахи з зашмарканими носами; дух брудного поту, злиднів і пияцтва в "Кафе-дез-Аматер"; повії в "Баль-Мюзет", над яким вони тоді жили...
Він знав тоді своїх сусідів у тому кварталі, бо всі вони були бідні.
У прилеглих до площі будинках жило два гатунки людей: п'яниці і спортсмени. П'яниці заливали свої злидні вином, спортсмени шукали розради в тренуванні. То були нащадки комунарів, що не вагалися в своїх політичних поглядах...
Вулиця, що веде нагору до Пантеону, і ще одна, якою він завжди їздив на велосипеді,- єдина заасфальтована вулиця в тому районі, рівна й гладенька під шинами, з високими вузькими будинками і дешевим готелем, де вмер Поль Верлен. У їхньому тодішньому помешканні було тільки дві кімнати, і він наймав кімнату в тому готелі, на останньому поверсі, за шістдесят франків на місяць,- там він писав, і з вікна йому було видно дахи, димарі й усі паризьки пагорби...
Стр. 3
|
|
Новинки библиотеки RSS
|
|