Михайло Лермонтов

Дума

Перекладач: М.Рильський

Джерело: З книги: Чорна О.В. Зарубіжна література: Хрестоматія. 9 клас.- Харків: Торсінг, 2003.

Печально я дивлюсь на наше покоління!

Порожнє жде його чи темне майбуття.

Під темним тягарем зневіри й розуміння

Без дії відцвіте його життя.

Багаті ми ще тільки із колиски

Спізнілим розумом і вадами батьків,

І томить нас життя, немов кайданів стиски,

Немов бенкет у ворогів.

До зла й добра ганебно ми байдужі,

Ми рано в'янемо, не знавши боротьби,

Перед погрозами - затуркані раби.

Так бідний овоч, завчасу дозрілий,

Ні сна, ні оману не тішачи у нас,

Між квітами висить, чужак осиротілий,

І час їх розцвіту - його падіння час!

В безплідній мудрості ми розум засушили,

Ганебно криючи від друзів і братів

Надії молоді і благородні сили,

Що глум зневір'я холодом побив.

Лише торкнувшися до чаші насолоди,

Її ми в юності вже розлили,

І, щастя боячись, немов тяжкої шкоди,

Його найкращий сік ми геть спили.

Ні сни поезії, ані мистецтва мрії

Солодким захватом не палять серце нам,

І решта почуттів у грудях марно тліє,

Мов скарб занедбаний, мов запустілий храм.

Ми й ненавидимо, і любим випадково,

Без жертв марнуючи і гнів свій, і любов,

І холод у душі панує в нас зимовий,

Коли вогнем палає кров.

І предків нам нудні утіхи та забави,

Дитяча і скупа дрібна розпуста їх,

І до труни йдемо без щастя ми і слави,

Безсилий затаївши сміх.

В пустелю забуття похмурою юрбою

Пройдем по світу ми без шуму і сліда,

Не кинувши вікам ні думки осяйної,

Ні генієм зігрітого труда.

І прах наш, з вироком судді й громадянина,

Нащадок оганьбить презирством без кінця,

Скорботним насміхом ошуканого сина

Із марнотратника - отця.