ДО УКРАЇНИ
      
    
Моя Україно! Як я тебе любив!
     Твої луги, твої степи розлогі,
     Дніпра ревучого славетнії пороги
     І хвилі золоті твоїх шовкових нив.
      
     Як я любив в садочках вишняку
     Твої білесенькі, немов хустини, хати,
     Поважну річ старих дідів чубатих
     І регіт дітвори в жартливому танку.
      
     Як я любив в ніч теплу, весняну
     Чуть пугача з діброви тихий стогін,
     Гукання парубків, дівчат веселий гомін
     І пісню з-за лугів розкішну, голосну.
      
     Як я любив уосени в стіжках
     Хліб коло хат, а ранками сідими
     Селян за працею хапливою між ними
     І стукіт говіркий ціпів геть по токах.
      
     Як я любив зимової доби
     При каганці невпиннеє сюрчання
     Тих веретен і пісню чи ридання
     Тихесеньке жіночої журби.
      
     Як я люблю безрадісно тебе,
     Народе мій, убожеством прибитий,
     Знеможений і темністю сповитий,
     Що вже забув і поважать себе,
     Потративши свої колишні сили...
     Як я люблю твої сумні могили,
     Україно! Як я люблю тебе!
      
     І ось тепер та мучена любов
     Мене жене в далекую чужину...
      
     (1881)