В И К Л И К
      
     Ніч яка, господи! Місячна, зоряна:
    
Ясно, хоч голки збирай...
     Вийди, коханая, працею зморена,
    
Хоч на хвилиночку в гай!
      
     Сядем укупі ми тут під калиною -
    
І над панами я пан...
     Глянь, моя рибонько, - срібною хвилею
    
Стелеться полем туман;
      
     Гай чарівний, ніби променем всипаний,
    
Чи загадався, чи спить?
     Он на стрункій та високій осичині
    
Листя пестливо тремтить;
      
     Небо незміряне всипано зорями -
    
Що то за божа краса!
     Перлами-зорями теж під тополями
    
Грає перлиста роса.
      
     Ти не лякайся-но, що свої ніженьки
    
Вмочиш в холодну росу:
     Я тебе, вірная, аж до хатиноньки
    
Сам на руках однесу.
      
     Ти не лякайсь, а що змерзнеш, лебедонько;
    
Тепло-ні вітру, ні хмар...
     Я пригорну тебе до свого серденька,
    
Й займеться зразу, мов жар;
      
     Ти не лякайсь, аби тут та підслухали
    
Тиху розмову твою:
     Нічка поклала всіх, соном окутала -
    
Ані шелесне в гаю!
      
     Сплять вороги твої, знуджені працею,
    
Нас не сполоха їх сміх...
     Чи ж нам, окривдженим долею клятою,
    
Й хвиля кохання - за гріх?
      
     1870