ПОЕТУ
      
     Як ніч насувається туча
     І млою небо окрива,
     Гуркоче грім, а буря злюча
     Дуби з коріннями вирива,
     Здіймає, гонить хвилі гори
     На почорнілім, лютім морі;
     Реве, і стогне, і рида,
     І човна бідного гойда
     Понад безоднею хисткою...
     Пловець, погинеш в боротьбі!
     Куди й боротися тобі
     З тією силою сліпою? -
     Не одного борця вона
     Уже поринула до дна!
      
     Під завірюху і негоду
     Серед буяння в світі зла
     Чи не піти в свою господу,
     Чи не зложити й нам весла?
     Замовкнути серденько од миру
     Й наладнувати свою ліру
     Для власних мук, для власних сліз,
     Для тайних з-за кутка погріз, -
     Бо там на шарварку людському,
     Де брат на брата точить ніж,
     Де повселюдно йде рабіж,
     Там не чутно буде нікому,
     Серед гармидеру й турбот, -
     Моїх пісень, моїх скорбот.
      
     Ні, тричі ні! Хай краще струни
     Порве мій стогін навісний!
     Коли кругом в дочасні труни
     Борців лягає гурт тісний,
     Коли юнацька сила в'яне,
     А там сміється щось погане, -
     Не про кохання, не про рай,
     Поспівче, голосно співай!
     Але розваж словами брата,
     Що й не виходить із заліз;
     Скропи росою твоїх сліз
     Криваві рани, що від ката,
     Й душі замученій, слабій
     Одвагу піснею навій.
      
     Не бійся вражої наруги;
     З святим вогнем лини туди,
     Де панування скрути, туги
     Та віковічної біди...
     Співай, ридай і будь готовий
     Замість лаврового терновий
     Вінець узяти на чоло;
     Нехай роздавить тебе зло, -
     Але що смерть?.. Хвилинна страта,
     А далі - слава голосна...
     Той умирати, певно, зна,
     Хто зна любити своего брата, -
     І за таку тільки любов,
     Співець, ти жити будеш знов!
      
     (1882)