ОСТАННІ ОРЛИ
      
      Минуло сто років відтоді, як Богдан Хмель приєднав разом з іншими землями й Київ до Російської держави. Не одна буря й напасть прокотилися над сивою головою матері городів руських за це століття: не раз її грабували, палили, руйнували і поляки, і татари в шаленій боротьбі за цей ласий шматок; довго боролася й Москва з сусідами, щоб удержати в своїх руках цю дорогу святиню, й змушена була навіть поступитися Польщі Правобережною Україною, віддати до рук мучителям своїх кревних єдиновірців, аби тільки викупити Київ навіки...

Споруджено було мурований славетний храм Успіння пресвятої богородиці, велику соборну церкву, що існує й нині; її заснували ще 1073 року преподобні Антоній і Феодосій Печорські, а потім вона була вщент зруйнована татарами в 1240 році; і аж після двохсотлітнього запустіння її відбудував князь Симеон Олелькович; і нині, після численних розорень мечем і вогнем, вознеслася вона з 1729 року сімома позолоченими банями до неба, прикрасилась чудовим живописом, возсіяла внутрішньою лі-потою...

      По Святій горі серед виплеканих, пишних садів повитикалися зелені покрівлі кам'яниць; вся гора заблискотіла, немов зорями, золотими банями й святими хрестами, а велетень дзвіниця стала сторожем над усіма святинями й з вершини гори, з захмарної височини оглядає донині на півсотні верст околиці, що лежать біля її підніжжя...

.. і раптом наша славна Річ, внаслідок зради, змушена буде відхилитися від призначеного їй шляху?

      - Ніколи! Довіку! Смерть зрадникам! Загибель схизматам! - закричала, брязкаючи зброєю, молодь.

      - Авжеж, цього безумства допустити не можна, - різким, сухим голосом заговорив пан Стемпковський, - це, не кажучи вже про релігійні міркування, додало б зухвальства хлопам, і вони чинили б іще більший опір нашій волі...

- Я був нещодавно на Смілянщині, то там уже почалися заворушення серед бидла.

      - У мене на Уманщині тихо... В мене не писне й миша! - хвальковито мовив Младанович.

      - А в нас, на Поділлі, - докинув полковник Пулавський, - з'явилися були банди розбійників-гайдамаків, але ми спільними силами стерли їх з лиця землі, знищили...

Sapristi. Тисяча дяблів! Од цих втручань тхне погрозою!

      - Отож-то, - вигукнув Пулавський, - його мосць висловив саму суть... У залі почулося глухе ремство й брязкіт палашів та щабель об піхви.

      - Відтоді, - провадив далі полковник, - як зрадник Богдан, за допомогою клятих хлопів і розбійничого гнізда запорожців, одірвав од нас половину України й прилучив її до Москви, відтоді ця держава стала швидко зростати в своїй силі й тепер розрослась у величезне царство, стала імперією й загрожує поглинути нас...

..

      Другого дня пан Левандовський зібрав селян і оголосив, що всі поля й сіножаті земель Лисянського ключа віддає їм споловини, а пасовиська просто так і що, крім того, решту податків - подимне, шляхове, річкове, хлібне, церковне та інші, скасовує зовсім, а церкву їхню бере під свій захист і заступництво...

трохи дружніше.

      - Ви, панове, начебто не довіряєте мені, - вів далі господар. - То ось що:

      оберіть своїх виборних і розмежуйте поміж себе, за згодою, мої лани й сіножаті... А за побажання мені здоров'я - велике спасибі, а також зичу вам здоров'я і всякого добра...

      - Та не вірте ви панові, - надривався диякон. - Паки й паки реку, не вірте! Він хитрий як лисиця, от щоі Бачить, що всі селяни ховаються по лісах, що села й хутори спустіли, а жнива наближаються... От він і вдався до хитрощів, що, мовляв, половину даю... Ха-ха! Та чи є на світі такий дурень, щоб готового віддав половину? Нема! Тож-бо й воно!...