ОСТАП ВИШНЯ
ПЕРШИЙ ДИКТАНТ
І
      
      Давно-давно це було.
      Було це за тих часів, про які старі наші люди, жартувавши, казали: "Було це за царя Опенька, як була земля тоненька!"
      А тоді таки справді був цар, хоч і звався він не Опеньком, а Миколою, і були на нашій землі пани поміщики та капіталісти...

..
      А як уродить було горіхів! Щодня ми тих горіхів повнісінькі пазухи було приносили, а мати їх посушать, і взимку такі були ласощі в неділю: і соняхи, і гарбузці, і горіхи...
      Лускаємо було, лускаємо ті соняхи з гарбузцями та з горіхами, аж язики подубіють, мати дивляться та тільки покрикують:
      - Заїди, заїди повитирайте!
      Того часу було нас у батька з матір'ю п'ятірко: найстаршенька сестриця Парася, а під нею був я, а після мене знайшовся в капусті братик Івасик, а після Івасика лелека приніс сестричку Пистинку - потім іще, не пам'ятаю вже де, знайшлися дві сеструні...

      Мати, гойдаючи її, все було приказувала:
      - Недарма тебе, таку плаксиву, баба Секлета під калиновим кущем ізнайшла! Усе тобі кисло!
      А тепер сестричка Орися - лікар, завідує в районі родильним домом, діточок вона лікує, щоб здорові були і не скиглили...