Крістіна Россетті

Поезії

Перекладач: Михайло Орест

Джерело: З книги: Орест М. Держава слова: Вірші та переклади - К.: Основи, 1995

День народження

Це серце - наче дзвінкоустий птах,

Що в'є гніздо в долині ясноводій;

Це серце - наче яблуня, якій

Розкішно гнуться віти рясноплоді;

Це серце - мушля веселкових барв,

Яку нігує море полуденне;

О ні, ще радісніше серце це:

    Моя любов прийшла до мене.

Високе крісло це на честь мені

Вповийте в шовк шарлатний і брокати,

Різьбіть на ньому срібних голубів

І пав з стооким пір'ям, і гранати,

I лілії, і злотний виноград,

I геральдичне плетиво черлене:

В цей день родилося моє життя,

    Моя любов прийшла до мене.

* * *

О рози, дар для рожевіння юні,

І лавр для досконалої весни! -

Але зірви для мене гілку плющу,

    Побляклу перше, аніж я.

О, ці фіалки для могили юні

I мирт для вмерлих у своїй весні!

Сухе мені дай листя, що обрала

    Колись, давно для себе я.

* * *

   Коли умру, мій любий,

   Не треба роз і сліз;

Хай не стоїть при узголов'ї

   Скорботний кипарис;

Зелені, в росах, трави

Круг мене хай ростуть;

Якщо ти схочеш - згадуй,

А схочеш -то забудь.

Не бачитиму тіней,

не чутиму дощів,

I солов'їний не долине

До мене тужний спів -

I, мріючи крізь присмерк,

Що сон і сон несе,

Я, щасна, все згадаю,

Забуду щасно все.

Луна

Прийдіть до мене ви в безмовності ночей

I в говорющому мовчанні снів глибоких

З нігою круглих щік і з світлістю очей,

  Що спочиває на потоках;

  Прийдіть в сльозах назад,

Надіє, пам'яте, любове давніх свят!

О мріє втішна - ні, занадто гірко втішна!

Тобі проснутись би не на землі, в раях,

Де душам люблячим сміється стріча ніжна,

  Де очі, повні ждучих спраг,

    Дверей пильнують строго,

Які, впустивши раз, не випустять нікого.

Вернись до мене в снах, щоб я ще раз могла

Прожити ті літа, ціною навіть смерті!

Вернись у снах; всю кров, весь подих я б дала,

  За тебе, невимовна щерте!

    Заговори, розлийсь,

Любове, в шепотах безмежних, як колись.

Вгору

Чи тільки вгору буде шлях вести?

   Веде він, друже, тільки вгору.

Чи буду я весь довгий день іти?

   Так,- щоб ввійти у ніч сувору.

Як проведу я ніч на тих верхах?

   Притулок найдеш ти нарешті.

Чи я побачу в тьмі гостинний дах?

   Цього житла не обминеш ти.

А подорожні? Чи найду їх там?

   Так,- тих, що йшли поперед тебе.

Позву їх стуком я в залізо брам.

   Не будеш мати в цім потреби.

Вкрай струджений, хотів би я вигод.

   Там труд собі кінець находить.

I ліжко буде для моїх дрімот?

   Так,- як і всім, які приходять.

* * *

Навік спочин; минув суєтний чин,

I жах буття до неї не дорине.

Без друга, любого її поглине

    Навік спочин.

Немає серця втом, гірких годин,

I не вирують тут страхів пучини.

Навік спочин. Без мрій і видив він.

Несхитний сон. I щебети пташини

Її не збудять, не порвуть з тишин.

Під цвітом чебрецю і конюшини

    Навік спочин.