Генріх Гейне (Гайне)

Буря

Перекладач: Андрій Малишко

Джерело: З книги: Зарубіжна література: Хрестоматія.- К.: Освіта., 1992.

Лютує буря

I хльоскає хвилі,

І хвилі від люті у піні встають,

Як башти гойдаються, плинуть,

Білі запінені хвилі.

Кораблик притомлений

Здереться на них -

I падає раптом, безсилий,

В широку, і чорну безодню.

О море!

О мати краси, що із піни постала!

Прамати кохання! Жалій ти мене!

Он біла чайка, мов чуючи трупи,

Шугає над хвилю,

I гострить об щоглу свій дзьоб,

I прагне в ненаситі серця

Того, що дочку твою славить,

Того, що узяв твій онук-пустунець

Собі на звичайну забаву.

Даремні зітхання й моління!

Мій заклик зникає у бурянім шалі,

В ревінні сердитого вітру.

Реве, і свистить, і бушує, і стогне,

Неначе страшна божевільня.

I раптом я чую між гамору й шуму

Арфи чарівні акорди,

Тужливі і пристрасні співи,

Що серце чарують і серце шматують,

I голос отой впізнаю.

Десь на шотландській похмурій скелі,

Де приліпився маленький замок,

Над морем, ревучим і гнівним,

Біля вікна з високим склепінням

Жінка вродлива стоїть,

Ніжно-прозора і біла, як мармур.

Грає на арфі вона і співає,

I вітер розмаює довгі коси

I пісню її у зажурі глибокій

Розносить над морем ревучим.