Волт Вітмен

Пісня про себе(Уривки). З книги "Листя трави". Переклад М.Стріхи

Перекладач: М.Стріха

Джерело: З книги: Зарубіжна література: Посібник-хрестоматія. 10 клас - Донецьк: ТОВ ВКФ "БАО", 2003.

6.

"Що таке трава?" - дитина спитала, повні жмені її мені простягаючи; -

Що ж міг відповісти я? - сам я знаю про це не більше, аніж дитина.

Можливо, трава - це прапор моєї вдачі, витканий на зеленій тканині кольору сподівань.

Чи може, вона - це хусточка Божа,

Напахчений подарунок, зумисне на згадку нам зронений,

З іменням власника десь у куточку - щоб могли ми побачити і помітити, і спитати - чия?

Чи може, й сама трава - це дитина, немовля, рослинами виплекане?

Чи може, вона - ієрогліф, завше один і той самий,

Що означає: "Пускаючи пагони скрізь, де просторо й де тісно,

Ростучи між чорних та білих народів,

I канука, й токахо, і конґресмена, і чорношкірого -

всіх однаково я приймаю, всім я даю одне".

А зараз вона здається мені прекрасним, непідрізаним волоссям могил.

Ніжний та обережний я буду з тобою, траво витка:

Можливо, ти проростаєш з юначих грудей.

Можливо, якби я знав тих юнаків, то їх полюбив би,

Можливо, ти ростеш зі старих, чи з немовлят, відірваних смертю від материнського лона,

I ти вже сама для них - материнське лоно.

Ця трава надто темна, не могла вона вирости з вибілених сивиною голів материнських,

Вона темніша, аніж побляклі безбарвні старечі бороди,

Надто темна, щоб вирости з вуст ніжно-рожевих.

О, нарешті я усвідомив: трава промовляє незліченними язиками,

Я усвідомив, що ненамарно із вуст вони проросли.

Як я хотів би переказати для всіх ці свідчення невиразні про юнаків і дівчат померлих,

Ці свідчення невиразні про старих матерів і батьків, про

немовлят, відірваних смертю від материнського лона,

Що, по-вашому, сталося з юнаками й старими?

А що, по вашому, сталося з жінками та дітьми?

Вони живі, і їм добре, -

Найменший пагінець свідчить, що насправді смерті немає,

А якби і була вона, то життя вела б за собою - вона ж не чекає в кінці, щоб життя зупинити,

Вона зникає сама при появі життя.

Все прямує вперед, переходить будь-які межі, нічого не гине,

I померти - то зовсім інше і краще, ніж будь-хто міг би подумати.

52.

Докоряє мені, пролітаючи, яструб плямистий -

не до вподоби йому мої балачки й тиняння без діла.

Я теж не приборканий анітрохи,

й мова моя тлумаченню не підлягає, -

Мій варварський крик лунає понад дахами світу.

Остання гнана вітром хмарина дня затримується через мене,

Вона відкидає мою подобизну за іншими вслід - справдешню,

мов кожна тінь, що лягає на пущу,

Вона вмовляє мене стати туманом і присмерком.

Я відлітаю, наче повітря, я розметав свої

білі пасма волосся проти сонця летючого,

Я виливаю плоть свою вихорами,

плине вона спіненим клоччям.

Порохві земній себе я заповідаю, щоб прорости травою любою,

Якщо буду вам знову потрібний - шукайте мене під підошвами черевиків своїх.

Навряд чи ви зрозумієте, хто я, і що я хочу сказати,

Та все ж я буду для вас добрим здоров'ям,

Очищу й зміцню вам кров.

Не знайшовши мене відразу, - духом не підупадіть,

Не заставши мене в одному місці, - шукайте в іншому, -

Десь я стою і чекаю на вас.