Волт Вітмен

Я співаю про тіло електричне

Перекладач: Н.Кащук

Джерело: З книги: Антологія зарубіжної поезії другої половини ХІХ - ХХ сторіччя (укладач Д.С.Наливайко).- К.: "Навчальна книга", 2002.

1

Я співаю про тіло електричне.

Безліч коханих мене обіймають, і я обіймаю їх.

Мене вони не відпустять, доки я з ними не піду, щоб їм відповісти,

Доки їх не очищу і по вінця не виповню щедротою душі.

Чи ж не ті шукають криївки, хто сквернить тіло своє?

Чим кращий той, хто ганить живого, від того, хто мертвого ганить?

Чи ж тіло менше значить, аніж душа?

І коли тіло - це не душа, що ж тоді душа?

2

Любов до тіла мужчини чи жіночого тіла не потребує виправдань -

         адже тіло саме не потребує виправдань.

Досконале тіло мужчини, і тіло жіноче також досконале.

Вираз обличчя не потребує виправдань.

Та добре збудований чоловік виражає себе не лише в обличчі,

         а в цілій постаті також, в окремих частинах тіла, в суглобах,

         плавній грації стегон, вигині рук;

У ході, постаті, гнучкості стану, колін, в статурі усій, що її

         не сховає одежа;

Сила і спритність пробиваються через тканину.

Людина іде - і в захваті ви, немов од поеми, і навіть більше.

Мить зачекавши, ви звернете погляд на спину, потилицю

         і на лопатки.

Мила незграбність дітей, перса і голови жінок, складки їхніх

         суконь, обриси ніг.

Голий плавець у басейні, коли він пливе у прозорому зеленому блиску

         чи лежить, закинувши голову, і похитується на воді у мовчанні;

Нахил вперед і назад веслярів на човнах і вершника у сідлі;

Дівчата, матері, господині за хатніми клопотами;

Робітники в полуднє з обідніми казанками, їх дружини в чеканні;

Юна мати з дитям коло персів, донька фермера в коровні

         або в саду;

Парубок з мотикою в полі, кучер, що править шестериком вороних,

         запряжених в сани;

Борюкання двох підлітків, задерикуватих, здорових, веселих

         на пустирищі увечері після роботи;

Скинуто кепі і піджаки. Їм любо поміряти сили.

Сплелися в напрузі тіла, волосся впало на очі.

Проїзд пожежників у блискучих касках, гра могутніх м'язів

         під поясами,

Неквапне повернення з пожежі, потім перепочинок - і знову сигнал

         тривоги;

Всі напружено слухають - нахил голови, розрахунок секунд,

Оце я люблю - і більше себе не стримую. Вільно крокую,

         до персів налитих дитям припадаю,

Пливу із плавцями, борюся з борцями, їду з пожежниками,

         відпочиваю, прислухаюсь, рахую секунди.

3

Я знав звичайного фермера, батька п'ятьох синів, -

Вони були батьками синів, і ті теж батьками синів, -

Він був навдивовижу міцний, спокійний, прекрасний,

Голова, його пшенично-біле волосся, борода, погляд глибокий

         темних очей, широта і щедрість в поводженні -

Все це вабило, я у нього бував, мудрістю він відзначався.

Він був шести футів на зріст, старший за вісімдесят років, -

         його сини були високі, кремезні, бородаті, засмаглі красені.

Сини і дочки любили його - кожний, хто знав, любив його;

Любили не з розрахунку, а щиро - кожен по-своєму.

Він пив тільки воду, - кров пробивалась рум'янцем крізь темну

         засмаглість обличчя.

Він був запеклий рибалка, мисливець, сам веслувати любив

         (корабельний тесля човен йому дарував), була у нього гвинтівка,

         дарована також з любов'ю,

Коли він рушав з п'ятьма синами і багатьма онуками на полювання

         чи на рибалку, найміцнішим і найпрекраснішим він серед них

         здавався.

Вам хотілось би також бути з ним довго, довго сидіти з ним поруч

         в човні, до нього торкатись.

4

Я зрозумів, що бути з тими, хто мені до вподоби, - це добре,

Що посидіти смерком серед інших людей - це добре,

Що бути оточеним прекрасною, усміхненою, трепетною плоттю -

         це добре,

Побути між них, когось доторкнутись, охопити злегка рукою його

         чи її шию на мить - чи ж цього мало?

Мені більшої насолоди не треба - я плаваю в ній, як у морі.

Є щось в спілкуванні з людьми, в їх вигляді, доторку, в пахощах їх,

         що радує душу, -

Різне радує душу, але це - особливо сильно.

Ось тіло жіноче.

Божественне сяйво від нього струмує з голови до ніг.

Воно притягає нестримно до себе тяжінням непереборним!

І я, мов безпорадна пара, втягнена в подих його, і все навколо зникає,

         крім мене і нього;

Всі книги, мистецтво, релігія, час і відчутно тверда земля,

         нагорода небес, страх пекла - також зникають.

Його безумні струми грають невтримно, і відповідь їх невтримна,

Волосся, груди, стегна, вигини ніг, недбало відкинуті руки -

         її і мої - злились воєдино,

Відплив, приливом породжений, приплив, що іде на зміну відпливу, -

         любовна плоть у тремтінні, в солодкому болю,

Нестримний, прозорий струмінь кохання, гарячий, спраглий, трепет

         нестями, білоцвітний шалений сік;

Шлюбна ніч кохання переходить надійно і ніжно в розпростерте

         світання.

Що переллється в покірний жаданий день,

Згубившись в обіймах солодкої денної плоті.

Це зачаття - від жінки народиться потім дитя, від жінки

         народиться чоловік,

Це купеля народин - злиття малого з великим, і знову початок.

Не соромся, о жінко, твоя перевага - праматір'ю сущого бути,

Ти брама тіла, ти брама душі.

В жінці якості всі - вона їх пом'якшує.

Вона на своєму місці, і завжди вона в рівновазі,

В ній приховане все, як і повинно бути, вона і спокійна,

         й діяльна;

Їй зачинати дочок, і їй зачинати синів.

Коли я бачу душу свою, відбиту в природі,

Коли я бачу крізь млу несказанно довершене, чисте, прекрасне,

Коли бачу похилену голову і на грудях схрещені руки, - жінку я бачу.